Загадковий туман

   Скільки див трапляється навколо мене! З-за обрію кожного ранку підіймається велетенська зірка, яка підтримує життя на моїй планеті. З маленького насіннячка виростають такі величезні дерева, що їх не можуть обійняти декілька людей, взявшись за руки. Вода, буває, ллється на мене прямо з неба. А буває, що вода перетворюється на водяну пару і зависає над землею щільним туманом. І тоді ніби не йдеш, а пливеш у повітрі. Це неймовірне явище мені завжди було до вподоби, бо воно перетворює знайомий світ на загадкові місця. І тоді я ніби потрапляю у казку.

  В цій казці раптово на шляху з'являються люди чи предмети, яких ще за мить не було видно. Хіба це не магія? Якось я йшла по міській вулиці в туман, і раптово на мене з висоти насунулась водонапірна Шухівська вежа. Її основа повністю була схована в тумані, але з висотою він розсіювався і відкривав зору вершину вежі. І вона ніби була видна крізь чарівне вікно десь у висоті. Цей спогад залишився в моїй пам'яті, як один з найвражаючих.

Але якщо я їду з мамою в машині, коли на вулиці туман, то це природне явище постає навіть трохи небезпечним. Бо ніколи не знаєш, хто може вибігти, що може з'явитися на шляху машини. І ми з мамою завжди напоготові, вдивляємось вперед, їдемо повільно. І туман вже не здається красивим чи казковим. Він здається небажаним гостем.

 А ще туман завжди навіює мені впевненість, що ось і до Миколаєва завітав граф Дракула. Шуткую, звісно. Просто у книзі Брема Стокера "Граф Дракула" старий вампір пересувався або у вигляді летючої миші, або у вигляді туману.

  Ця книжка не залишила мене байдужою, тож і асоціації одразу виникають між побаченим і прочитаним. Сам факт, що вода може не падати донизу, а парити в повітрі - неймовірний. Тому туман для мене - це щось просто фантастичне! Навіть не хочеться вивчати це явище з точки зору фізики. Хочеться залишити його для себе казкою. Бо зараз мені так не вистачає чудес.

Шкулєпова  Юлія,

учениця 10-В