Есе «Якщо колись я стану мером…»

Я, Олександра, мешкаю у Миколаєві від народження. Це місто - частина мого життя, спогадів та сподівань. Тут я здобуваю освіту, беру участь у шкільних заходах та намагаюся чинити добро там, де можу. Вже кілька років я долучаюся до волонтерських ініціатив: допомагаю безпритульним тваринам - збираю корм та ліки, разом з небайдужими доглядаю за покинутими псами та котами.

Також ми з друзями кілька разів долучалися до благодійних шкільних акцій - збирали теплі речі та їжу для малозабезпечених та бездомних людей, проводили ярмарки, де усі набутки йшли на підтримку тих, хто цього потребує. Ці невеликі діяння навчили мене, що навіть одна особа може змінити долю міста, якщо не залишатиметься байдужою.

Миколаїв - прекрасне та просторе місто, розташоване біля двох річок - Південного Бугу та Інгулу. Але, на жаль, нині у ньому чимало проблем, які вимагають вирішення. Дороги в більшості районів пошкоджені, тротуари нерівні, а в деяких місцях вони просто відсутні. Переміщатися містом пішки чи велосипедом дуже незручно, а громадський транспорт нерідко спізнюється чи є заповненим. Навіть прибути до Миколаєва доволі важко - залізничне сполучення не найзручніше, а морські порти, якими колись захоплювалися, зараз працюють не на повну потужність. Тому перше, що я вчиню як мер, - це наведу лад із дорогами та транспортом. Я прагну, аби у Миколаєві можна було зручно пересуватись будь-яким способом - пішки, на велосипеді, автобусом чи машиною.

У багатьох районах Миколаєва ліхтарі часто зламані або зовсім не світять, тому ввечері на вулицях темно й небезпечно ходити. Рівні дороги, охайні зупинки, чисті тротуари та якісне освітлення зроблять місто більш зручним і безпечним.

Друге, що я безумовно зроблю, - це облаштую більше місць для відпочинку та спілкування. Малюкам потрібні нові ігрові зони, молоді - спортивні майданчики, а дорослим - гарні сквери, де можна прогулятися та розслабитися по завершенні роботи. У нашому місті є багато зелених теренів, особливо біля річок, але більшість із них занедбані. Я б хотіла упорядкувати набережні, оновити парки, створити велодоріжки, встановити нові лавочки, світильники й клумби. Тоді Миколаїв стане справді затишним, а повітря стане чистим і приємним.

Окремо я прагну розвинути підтримку безпритульних тварин. Їх у місті багато, і вони часто страждають від холоду й голоду. Тому необхідно створити сучасний притулок, де їх лікували б, стерилізували і знаходили для них нові домівки. Це стане не лише прикладом турботи про менших, а й виховуватиме людяність у мешканців.

Але найголовніше - Миколаєву потрібна власна візитівка, щось особливе, що виділятиме його поміж інших міст. У Вінниці є фонтан «Рошен», в Одесі - море й гарні пляжі, у Львові - стародавні вулички й запах кави, а Київ славиться своїми соборами та парками. А ось у Миколаєва поки що немає чогось, що б одразу викликало асоціацію. Саме тому я мрію збудувати «Міст світла» - великий, широкий пішохідний міст через річку, який увечері сяяв би різнобарвними вогнями. Він міг би стати символом нашого міста. На ньому люди гуляли б, робили фотографії, а туристи приїздили б, щоб побачити це диво.

Я усвідомлюю, що усі ці задуми вимагають часу, ресурсів та підтримки громади. Але я вірю, що поступові зміни можливі, якщо влада діятиме відверто, а жителі не залишатимуться осторонь.

На мою думку, Миколаїв має значний потенціал. Колись його знали як місто кораблів, а сьогодні він може стати містом світла, доброти й розвитку. Якщо колись я стану головою міста, я зроблю усе, щоб це стало дійсністю - щоб Миколаїв був містом, де хочеться жити, творити й пишатися ним.

                                                  Олександра  Ніколаєва,

учениця 10-Б класу