Есе “Якщо колись я стану мером…”

Якщо колись я, Настя, проста миколаївська дівчина, стану мером, що я зроблю в першу чергу? Цікаве питання, над яким варто поміркувати. Мабуть, підійду до колишнього мера і скажу: «До побачення! Нам потрібні зміни!»

Зараз я навчаюся в 10 класі Миколаївського ліцею № 9 і бачу, як моє місто бореться з наслідками війни. Бачу, як люди, попри біль, продовжують саджати квіти, ремонтувати будівлі, відкривати магазини і кав’ярні. Ми всі пережили дуже важкі часи, але не втратили найцінніше — віру! Саме це надихає мене мріяти: якщо колись я стану мером Миколаєва, зроблю все, щоб наше місто стало справжнім прикладом відновлення.

Я не боюсь труднощів:  вже кілька років я беру участь у громадських ініціативах Агенції розвитку Миколаєва, активно допомагаю волонтерам, долучаюсь до ініціатив молодіжного екоруху Let’s Do It Ukraine, організовую молодіжні заходи для місцевої громади. Цей досвід навчив мене головному: зміни починаються не з посади, а з бажання діяти, коли ми не чекаємо, що «хтось все зробить», а беремо відповідальність на себе.

Після всіх жахіть війни багато миколаївців, особливо ветеранів, потребують адаптації та підтримки, тому місто має бути повністю доступним, не обмеженим бар’єрами.  Усі громадські будівлі і локації будуть обладнані зручними пандусами і ліфтами. У транспорті працюватимуть звукові та візуальні системи для людей із порушенням слуху і зору. А ще у міських парках з’являться інклюзивні майданчики — місця, де можуть розважатися й спілкуватися діти з різними можливостями. Так ми не лише подбаємо про комфорт, а й продемонструємо, що у нашому місті всі рівні, і кожен має право на повноцінне життя.

Одним із моїх головних проєктів стане «Майстерня життя» — креативний центр для ветеранів, волонтерів і людей з інвалідністю чи ПТСР . Це буде місце нашої спільної сили, натхнення і розвитку.

Головною локацією може стати реконструйована у сучасний простір покинута будівля (в місті таких, на жаль, багато) — з майстернями, класами, кав’ярнею та садом відпочинку. До партнерства я залучу Агенцію розвитку Миколаєва, волонтерів, благодійні фонди, колишніх військових, навчальні заклади та місцевий бізнес. Серед пріоритетних напрямів роботи: професійні курси та перекваліфікація для ветеранів; творчі майстерні — гончарство, деревообробка, живопис, 3D-друк; психологічна підтримка, арттерапія, заняття з розвитку впевненості. Я сподіваюсь не просто допомогти людям, а дати їм відчути, що вони потрібні й здатні змінювати світ.

Я дуже хочу, щоб влада у Миколаєві була відкритою для людей. Тому запропоную створити Раду волонтерів і ветеранів, яка допомагатиме ухвалювати рішення, що стосуються соціальних програм і питань, пов’язаних з життєдіяльністю і відновленням міста. Так ми побудуємо не вертикаль влади, а спільноту довіри.

А ще я маю мрію - «Миколаїв світла» — щорічний фестиваль, під час якого вулиці  міста прикрашаються світловими інсталяціями, створеними волонтерами та студентами.

Бути мером — це не про владу, а про любов і відповідальність. Я хочу бути тією, хто слухає, довіряє й об’єднує. Бо Миколаїв — це не тільки місто біля моря, це “Місто на хвилі”!

І якщо колись я справді стану мером, я зроблю все, щоб кожен миколаївець міг сказати: «Моє місто — це місце, де мене чують, де я потрібен і де завжди є світло. І не тільки у домівках, а й в серці!”

Я обов’язково стану мером! Проголосуєте за мене?

Анастасія Павелко,

учениця 10-А класуЯ