Злива - це щось...

Злива - це щось магічно неперевершене. Кожного разу, коли чую грім,  відчуваю, як усе всередині стискається та перекручується раз за разом, а шум дощу заспокоює та закликає відпочити - та нарешті відправитись у нескінченні світи фантазій під колискову дощу.

Кожного разу, коли синоптики обіцяють зливу, ти думаєш про те,  що нарешті зможеш повноцінно відпочити і зосередитися на тих дорогоцінних “моментах”, на які до цього не вистачало часу й енергії.

Під час цього загадкового стану виникає шалене бажання: заварити собі чайку (а може, і не тільки собі), загорнутися у тепленьку ковдру, вмоститися на улюбленому дивані – і увімкнути  серіали, що відкладалися від нестачі часу, чи… А може,  обійняти рідних і просто радіти?! Особливо, коли злива співає заспокійливу серенаду води, маю бажання, щоб хтось був поруч, відчувати тепло рідної людини.

***

Небо під час зливи - це сьоме чудо світу, воно красиво-загрозливе та магічно- заколисуюче, а кожного разу, коли серед нього створюється маленька лозинка, через яку простягаються ті рідкісні, але такі теплі та світлі сонячні промені, проломлюючись та відбиваючись від численних капель води, показуючи усю красу цього неба, всю різноманітність образів та форм, усю цю атмосферу, піднімаючи її на пару рівнів. Спостерігаю контраст між синьо-чорною, похмурою хмарою зливи та між щасливим та життєрадісним небом під час літа.

А люди під час зливи (збіг чи ні…), але стають у десять… ні у всі сто разів добрішими та спокійнішими. Це виглядає так, ніби це кінець усього поганого та заклик до чогось нового та світлого, чистого. Природа оновлюється, з нею оновлюються і люди.

***

Спостерігаю, як ті краплі б’ють по склу… Це неперевершено, насолода для мого мозку, вух та очей, навіть зараз я під’єднав свої навушники та увімкнув ті самі магічні звуки зливи. І уявляю зелені лани, яри, ліси, які омиваються тією магічною водою. Вони світяться від радості, намовнюються свіжістю, красою, чистотою. Бачу, як на  листочки падає крапля за краплею, вся природа оживає та дарує якесь неперевершене відчуття любові, відчуття сили та могутності, відчуття захисту та тепла.

Це все мені котрий раз нагадує про моїх рідних: батьків, сестер, мого маленького племінника, котрому ось - ось виповнився один рік. Уявляю, як він простягає свої маленькі ручки до віконця, у  якому  пейзаж заворожує і надихає. Чи це не прекрасно?!

Я справді бачу зливу, як щось чарівне,  заспокійливе та по - своєму прекрасне, мало що може з цим стояти поруч, особливо, якщо зараз поряд є твої близькі та рідні. Це ті моменти, заради яких ти хочеш жити. Я люблю зливу, а ви?

Обушенков Георгій,

учень 10-Б класу