Крок у доросле життя

І ось настав цей день… Позаду дитинство... Озираючись у минуле, вони перестають дивуватись пережитим моментам радості, яких було доволі багато в їх житті. Настав час залишити свій другий дім, свою ліцейську родину. Можливо, я, дорогий читач, буду казати щось банальне, проте для кожного, хто сьогодні робить крок у доросле життя - і шлях буде свій, не схожий на інші. Багатьом важко прощатися з цим часом, комусь байдуже, а хтось мріє це зробити якнайшвидше. Головне, що вони здобули тут - це не знання, це можливість крокувати далі по життю. З них зробили ЛЮДЕЙ, з них зробили по-своєму талановитих особистостей. Попереду ще кілька іспитів, але цього дня думки кожного заповнені зовсім іншим. Шум. Галас. Балаган. Всі схвильовані. Це був один із найважливіших днів усього життя. Мами, тата, діти, вчителі…

І настав той день, коли вони стоять у ролі випускників, а на них дивляться з заздрістю, радістю та хвилюванням. Повітря в легенях розпирає від розуміння того, що відбувається. Все навколо майорить, всі щось вирішують, перевіряють, готують. Невже все добре? Невже це справді можливо?

Починається сама церемонія. Директор вітає, підбиває підсумки, дає напуття в життя, важливі для кожного поради. У кожного присутнього на обличчі справжня радість, хтось не може стримати сліз. Стрічки «Випускник» сьогодні для них, на них, вони їхні. Тепер все буде по-іншому.

Час плине надто швидко - і оголошують вальс. Усі стають за своїми позиціями, багато хто хвилюється, хтось тихо радіє. Погляди всіх присутніх тепер подаровані їм.

Вдих…

Видих…

Музика…

Початок повільний, затяжний… Хлопці запрошують дівчат, легкий реверанс - мелодія починає набирати обертів. Звучить виразний темп вальсу - випускники кружляють у танці, де відпрацьований кожен рух. Одні захоплюються, інші аплодують, восьмикласники дивляться з передчуттям: вони так само танцюватимуть. Але так важко дочекатися.

Сліпуча усмішка на світлому обличчі. На диво, сьогодні яскравий та сонячний день. Все саме так, як потрібно.

Крок, крок, оберт.

Крок, крок, зміна позицій.

Немов мантра читається в голові, щоб зробити все правильно. Повна віддача останньому танцю, перед кроком у доросле життя. Тихий смішок та знову оберт. Вони рухаються колом, міняються місцями, кружляють, вписуються в хореографічні малюнки. Музика стає гучнішою. Захоплення, відчуття цього моменту…

І ось останній поворот - і крапка. Мить зупинилася. Оплески перекрили навіть власне дихання. Вони зробили все правильно.

Вдих. Видих.

Вдих. Видих…

Оплески стихають, ніби хтось прикручує звук. Очі прикриті, їх більше не засліплює сонце, неначе темні хмари його закрили. Зникають руки партнера, зникають абсолютно всі звуки, залишається лише вітер, що сумно завиває.

Очі розплющуються.

Нікого немає….Порожнеча.

Тільки вона та вітер, що дістає до самої душі. У цю мить вона ще не розуміє того, що відбувається. Очі шукають, за що зачепитися. І чіпляються за ці повалені дерева, уламки під ногами та сіру буденність цього дня. Ліцей ніби підмінили: розбиті вікна, шматки скотчу, подряпані стіни. Очі спускаються нижче, розглядають власну білу сукню. Єдине, що пов'язувало моменти до і після. Скупі, самотні сльози залишають після себе мокрі доріжки на блідому обличчі.

Безлюдність, порожнеча, самотність, розпач… –ось що переповнює серце.

Все змінилося, вже не буде, як раніше. Всередині щось надривається.

Це тяжкий момент очікування, коли ти бачиш вогонь, але вибухова хвиля ще не дійшла до тебе…

Мірошниченко Діана,

учениця 10-Б класу