Нечипорук Альбіна, учениця 11-А класу

Роздуми про митця. Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації. Василь Стус

Ким він був для України? Яким залишився в пам’яті нащадків?...

Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник,борець за незалежністьУкраїни у XXстолітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху і Герой України, на жаль, посмертно...

Роль, яку відігравала постать Василя Стуса у розвитку української літератури ХХ століття, відновленні української державності та національної ідеї важко переоцінити.Коли аналізуємо вірші Стуса, ми розуміємо, що ліричний герой у його поезіях - він сам. Тому його твори такі пронизливо особисті і з позиції Митця, і з позиції Громадянина, і з позиції Патріота-сина - своєї матері по крові і матері-України. Василь Стус був не тільки геніальним поетом, він став свідомим борцем за правду й права людини.

Його судили як політичного злочинця: за непокірність радянській владі, за поезії, що таємно розповсюджувалися в рукописних варіантах.Він відчайдушно не здавався: протестував, писав листи, а вдома на нього чекали дружина, мати, маленький син. Чи варто було платити за боротьбу власним життям? Для нас, сучасних підлітків, життєва позиці Василя Стуса може видатися незвичною, відчайдушною або дивною. Мабуть, тому, що кожен цінує, передусім, своє, особисте, а громадські інтереси вважає чимось несуттєвим, другорядним. Але для Стуса справжня любов до Батьківщини – це свідома боротьба за її незалежність. Митець підтверджував цю тезу кожним днем свого трагічного життя. Роки заслання не змінили ні самого поета, ні його музу – Україну, оспівану своїми безталанними синами.

Стусова творчість сягає нового рівня філософського узагальнення, поет сприймає свій життєвий шлях з громадянською мужністю і гордістю вірного сина свого народу. Звертаючись до нього, ніби передбачаючи свою долю, Стус написав:

Народе мій, до тебе я ще верну, І чесно гляну в чесні твої вічі, І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Так і сталося. Поет повернувся до рідного народу холодним осіннім днем 1989 року. Українська земля прийняла у материнські обійми свого стражденного сина.

Але чому так? Невже Україні повсякчас судилося втрачати своїх найкращих синів–Тарас Шевченко, Василь Симоненко, Алла Горська, Василь Стус, Герої Небесної Сотні, «кіборги» ДАПу...Чому суспільство не змогло захистити поета від політичних репресій каральних органів Радянського Союзу та адвоката – запроданця В. Медведчука? Чи не захотіло, як і зараз не поспішає ставати на сторону В.Кіпіані в його бажанні розповісти правдиву історію В. Стуса. Історія повторюється…

Що ж, Стус загинув, але залишились його твори, такі глибоко національні і духовно близькі кожному свідомому українцю. Поет заповів це нам: «Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся на життя!»

Шляхи, які ми обираємо…

Шляхи, які ми обираємо,

Які дарує нам всім життя…

Шляхи, які ми всі долаємо,

Коли мандруємо в небуття.

Життєві стежки несходимі,

Під ноги стеляться тобі.

Чи досягнеш мети своєї,

В складній життєвій боротьбі.

Іти вперед, долати перешкоди,

Долонею торкнутися мети…

І не зважаючи на труднощі,